Незважаючи на те, що основним ризиком війни в Ірані більшість експертів вважає можливе блокування експорту нафти та газу з країн Перської затоки, існує інша, менш очевидна, але потенційно не менш небезпечна проблема — дефіцит сірки, який може суттєво вплинути і на Україну. За даними аналітики Інституту сучасної війни (Modern War Institute), через Ормузьку протоку проходить близько 41% світового експорту сірки. На тлі ударів по Ірану ціна сірки вже зросла на 30–50%. Сірка є критично важливим ресурсом для оборонної промисловості, оскільки вона необхідна для виробництва мікроелектроніки та літій-іонних батарей, які широко використовуються, зокрема, у безпілотниках. Сірчана кислота, що виготовляється на її основі, використовується у процесах очищення мідної руди та отримання міді за технологією SX/EW (рідинна екстракція з подальшим електролізом). Ця ж технологія застосовується для обробки нікелю, цинку та кобальту — металів, що є ключовими компонентами акумуляторів. Крім того, сірчана кислота є важливим елементом у виробництві друкованих плат, зокрема під час їхнього травлення. Експерти зазначають, що сучасна мікроелектроніка охоплює не лише цивільні технології, а фактично будь-які складні зразки озброєння. Проблема дефіциту сірки особливо гостро постає у сфері виробництва дронів, оскільки масштабування їхнього випуску напряму залежить від доступності компонентів і їхньої вартості. За умов подорожчання або нестачі ключових матеріалів забезпечити масове виробництво стає значно складніше. Додаткову складність створює те, що сірка рідко виробляється як основний продукт; переважно вона є побічним результатом переробки природного газу, нафти або виплавки сульфідних руд, зокрема міді та цинку. Відтак швидко наростити її виробництво окремо практично неможливо. Як наслідок, навіть за наявності фінансування оборонні підприємства можуть зіткнутися з обмеженнями у виробництві через дефіцит базових хімічних компонентів. Це означає, що ефективність оборонно-промислового комплексу залежить від факторів, які виходять за межі прямого контролю, а бойові можливості армій — від доступності критично важливих ресурсів.
