Поки українські правоохоронні органи активно розслідують нові схеми шахрайства у кол-центрах, учасники давніх справ на мільйони гривень продовжують роками ухилятися від правосуддя. Яскравим прикладом є історія Заура Муртазова — громадянина Росії з відкритими кримінальними провадженнями та офіційним статусом розшукуваної особи, якому вдається користуватися прогалинами у міжнародній правовій допомозі.
Десять років тому ця шахрайська схема нагадувала кінофільм. За матеріалами кримінальних проваджень та інформацією видання «Факти», Муртазов використовував ім’я Вадим Байсаров і переконував довірливих жителів Києва у своєму родинному зв’язку з впливовим російським мільйонером. Використовуючи цю вигадку, він заволодів десятками тисяч доларів. Потерпілим обіцяли елітну нерухомість від «Київміськбуду» за півціни, дешеву побутову техніку або повернення коштів з величезними відсотками. Громадяни передавали кошти під розписки та навіть на чесне слово.
Після того як фінансова піраміда впала, до справи долучилася поліція. Муртазову інкримінували шахрайство в особливо великих розмірах. Зокрема, в ухвалі суду у справі №752/7222/17 від 23 травня 2017 року зафіксовано епізод заволодіння 62 тисячами доларів США, які суд визнав матеріальною шкодою потерпілій особі. Усі кримінальні провадження за фактами шахрайства згодом об’єднали в одне. Влітку 2022 року його офіційно визнали таким, що переховується від суду, а у 2024 році оголосили в розшук. Додатково дані Муртазова внесли до відомої бази «Миротворець».
Виходить, що фігурант справи про масштабні фінансові збитки досі залишається на волі та уникає судової відповідальності. Це породжує логічне запитання щодо ефективності української системи розшуку. Не менш цікавим є те, чому особа з таким кримінальним шлейфом тривалий час почувалася у безпеці в Україні. Окрему увагу привертає питання санкцій. У 2021 році Рада національної безпеки і оборони затвердила перелік кримінальних авторитетів та «злодіїв у законі», проти яких запровадили персональні обмеження. У неофіційних експертних списках прізвище Муртазова згадувалося під певним номером, однак в офіційних додатках до указу президента (зокрема, у Додатку 1 до рішення РНБО) воно так і не з’явилося. Причини відсутності цього фігуранта у фінальному санкційному списку досі залишаються без пояснень.
Головний парадокс цієї ситуації полягає в юриспруденції. Незважаючи на наявність вітчизняних кримінальних проваджень та статус розшуку, у відкритій базі міжнародної організації INTERPOL інформація про Муртазова відсутня. Безумовно, це не означає повної відсутності міжнародних розшукових заходів, адже певна частина даних INTERPOL є закритою. Проте для сторонніх спостерігачів ситуація виглядає суперечливо: український суд оголосив обвинуваченого в розшук, Міністерство внутрішніх справ продовжує його шукати, а публічних доказів міжнародного розшуку немає. Історія Муртазова демонструє вразливість внутрішніх розшукових систем: простий факт перебування в українських базах даних не гарантує оперативного пошуку за кордоном та екстрадиції до суду. Поки вітчизняний розшук не підкріплений результативною міжнародною співпрацею, перебування обвинуваченого за межами держави може рокіами залишатися невирішеною проблемою для правоохоронних органів.