Взаємодія між Москвою та Пхеньяном у протистоянні проти України досягла масштабного рівня, що об’єднує питання безпеки на європейському та азіатському континентах. Північна Корея не лише підтримує Росію військовими постачаннями, але й здобуває бойовий досвід для вдосконалення власних збройних сил завдяки українському фронту. Про це у своїй колонці для видання The Washington Post зазначив очільник некомерційної структури “Фонд Саратога” Глен Говард. За його інформацією, залучення сил КНДР розпочалося у 2024 році із відправки понад 10 тисяч військовослужбовців у Курську область задля протидії українському наступу. Пізніше очільник української держави Володимир Зеленський інформував про плани Кім Чен Ина наростити цей контингент до 40 тисяч осіб.
За даними українських розвідувальних органів, які наводить Говард, починаючи з 2024 року через територію Курської області вже пройшла ротація понад 25 тисяч солдатів із Північної Кореї. Автор вважає, що участь у боях дозволяє Пхеньяну вивчати сучасну війну в реальних умовах та тестувати тактику загальновійськових операцій. Водночас Москва надає КНДР різноманітні ресурси й технології для зміцнення її оборонного потенціалу, зокрема для вдосконалення систем наведення балістичних ракет KN-23 та KN-24, розвитку ППО, супутникових програм і атомних субмарин.
Окрему увагу автор приділяє освоєнню північнокорейськими військовими технологій застосування безпілотників. Пхеньян розгортає масове виробництво ударних дронів малої та середньої дальності. На тилових базах у Курській і Воронезькій областях були розміщені спеціалізовані підрозділи — орієнтовно 90 операторів ракетних комплексів та близько 400 фахівців із керування дронами, які брали участь в ударах по українських населених пунктах, зокрема по Харкову та Сумах.
На переконання Говарда, набутковий досвід КНДР в Україні може бути застосований у разі можливого нового протистояння на Корейському півострові. Він проводить аналогію між Сеулом та Харковом, підкреслюючи вразливість столиці Південної Кореї через її розташування поблизу демілітаризованої зони.
Військова кооперація між Кремлем і Пхеньяном охоплює значно ширший спектр, ніж лише відправка особового складу. Зокрема, Північна Корея постачає в Росію величезну кількість боєприпасів. За окремими оцінками, КНДР могла передати Москві до 15 мільйонів артилерійських снарядів. Водночас, згідно з інформацією Ради національної безпеки і оборони України, частка північнокорейських снарядів у загальних арсеналах російської армії може сягати 50–70%.
Ще однією сферою взаємодії є працевлаштування громадян КНДР на російських промислових об’єктах. Посилаючись на оцінки українських військових, Говард зазначає, що приблизно 20 тисяч осіб із Північної Кореї можуть працювати на підприємствах у різних регіонах Росії, забезпечуючи потреби військового виробництва.
Зі свого боку, Москва забезпечує Пхеньян продовольством та енергоносіями. Росія здатна щорічно постачати до Північної Кореї 600–700 тисяч тонн рису, що перекриває понад половину внутрішнього дефіциту цієї культури в країні.
Крім того, держави активно розбудовують транспортну мережу на спільному кордоні. Зокрема, триває зведення двосмугового автомобільного мосту через річку Туманну, пропускна здатність якого після запуску сягатиме до 300 вантажівок на добу, а також оновлюється залізничне сполучення через Корейсько-російський міст дружби.
На думку аналітика, такі кроки перетворюють двосторонні відносини на сталий військово-оперативний альянс. КНДР, імовірно, розраховує на пряму підтримку з боку Росії у разі потенційного збройного конфлікту на Корейському півострові.
Говард також критикує позицію Сполучених Штатів щодо надмірного зосередження на Китаї на тлі меншої уваги до європейського напрямку. На його думку, партнерство Москви та Пхеньяна доводить міцний зв’язок між безпекою в Європі та в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Автор нагадує про саміт НАТО в Анкарі, де керівники Японії, Південної Кореї, Нової Зеландії та Австралії висловилися за формування “Партнерства Корея-НАТО 2.0”. Така ініціатива, на його думку, могла б стати частиною ширшої архітектури євразійської безпеки задля стримування альянсу Москви та Пхеньяна.
Він закликає Вашингтон підтримати такі формати і зберігати надійність американських союзів в Індо-Тихоокеанському регіоні, пропонуючи відновити спільні військові маневри з Південною Кореєю.
На завершення автор наводить заяву колишнього очільника Пентагону Ллойда Остіна, який після прибуття північнокорейських військових до Курської області застерігав, що їхня присутність у європейському конфлікті матиме наслідки і для азіатського регіону. На думку Говарда, ці два середовища безпеки вже об’єдналися в єдиний театр протистояння для Володимира Путіна та Кім Чен Ина. Війна РФ проти України триває довше, ніж розраховував Володимир Путін, який на старті масштабного вторгнення, за прогнозами західних експертів, планував завершити кампанію за один-два тижні. Зараз Кремль стикається з дедалі більшими перешкодами у досягненні поставлених завдань.