Результат «Єдиної Росії» у майже 58% голосів не викликає подиву. Вважати сучасні російські вибори справжніми можуть лише наївні люди. Насправді регіональні керівники та прибічники Путіна змагаються не за прихильність виборців, а за те, хто продемонструє Кремлю кращі цифри. Результати відомі заздалегідь, тому бюлетені можна навіть не рахувати. Це нагадує «блок комуністів і безпартійних» у Радянському Союзі. Такі вибори перетворилися на ритуал, що демонструє відтворення СРСР: з дисидентами, політв’язнями, цензурою та війною. Сучасна Росія будує систему страху й насильства, а війна проти України підтверджує, наскільки далеко вона готова зайти. Це черговий етап становлення диктатури. Про це я роздумував у Львові, відвідавши шоукейс у Театрі Лесі. Цей театр був частиною мого дитинства, коли він функціонував як театр російської драми Прикарпатського військового округу. Попри російську мову вистав, актори, як-от Зінаїда Діхтярьова, інтегрувалися в українське середовище, стаючи людьми іншої культури. Деякі їхні вистави навіть ставали дисидентськими. Сьогодні Театр Лесі через виставу «Божественна комедія» Дмитра та Ніни Захоженків звертається до викликів війни та радянського минулого. Одна зі сцен присвячена львівській коляді 1972 року на вулиці Спокійній, 13, де жили Олена Антонів, В’ячеслав Чорновіл та Зіновій Красівський. Я виріс поруч і пам’ятаю Олену Антонів, а пізніше розносив самвидав, зокрема «Український вісник» та «Євшан-зілля», у домі, де бував Василь Стус. Коляда 1972 року стала символом дисидентського руху, а сьогодні її виконують молоді українські актори Театру Лесі. Вони нагадують мені трупу Івано-Франківського театру часів Ростислава Держипільського — талановиті люди, які прагнуть осягнути минуле для побудови майбутнього. Попри складні часи та відхід головного режисера, цей колектив намагається зберегти театр. Шоукейс завершився виставою «Леся».
