27 березня PinchukArtCentre презентував дві нові виставки: масштабний груповий проєкт “Радість” та експозицію Дослідницької платформи “Не питаючи дозволу”. Обидва проєкти досліджують важливі теми для українського суспільства – емоційне переживання війни та тілесність як інструмент самовираження і спротиву. Проєкт “Радість” об’єднує українських та міжнародних художників, які досліджують значення радості в умовах війни. Виставка ставить питання про те, що дає людям силу сьогодні, як змінюється відчуття радості та чому вона стає важливою точкою опори. Основою проєкту є текстові свідчення, зібрані українським ветераном Глібом Стрижком, який провів серію інтерв’ю з військовими, щоб зрозуміти, що приносить їм радість. Ці історії стали частиною експозиції та інтегровані у простір виставки. Архітекторка і художниця Богдана Косміна перетворила ці тексти на просторові об’єкти, які взаємодіють з роботами інших митців, роблячи особисті історії рівноцінною частиною художнього висловлювання. Виставка демонструє різні прояви радості – від легкої емоції до глибокого переживання. Наприклад, інсталяція Сімоне Пост із цукерок викликає відчуття дитячої радості, тоді як роботи українських художниць передають складніший досвід. Окремою частиною проєкту стане тату-салон Алевтини Кахідзе, де відвідувачі зможуть зробити татуювання за її ескізами. Один із символів – квітка “Ломикамінь”, що проростає крізь камінь, уособлює стійкість і надію. Проєкт підкреслює, що навіть у складних обставинах радість залишається важливою складовою людського досвіду. Виставка “Не питаючи дозволу” зосереджується на українському мистецтві 2000–2010-х років, досліджуючи тілесність як спосіб самовираження. Експозиція об’єднує роботи, створені між Помаранчевою революцією та Революцією гідності, коли митці активно працювали з темами свободи та суспільних змін. Художники використовували тіло як інструмент протесту. У перформансі “Скільки можна кричати?” Пьотр Армяновський перетворює голос на форму спротиву, а Микола Рідний проводить акцію біля Посольства Німеччини, звертаючи увагу на бюрократичні бар’єри. Виставка переосмислює уявлення про тіло, досліджуючи ідентичність, гендер і свободу самовираження. Євгенія Бєлорусець у серії “Своя кімната” документує життя квір-спільнот, а робота Анатолія Бєлова “Найпорнографічніша книга у світі” відкриває дискусію про близькість. Виставка демонструє, як мистецтво цього періоду реагувало на суспільні трансформації. Окрему увагу приділено ролі спільнот у розвитку громадянського суспільства в Україні. Також планується видання “Мистецтво між двома революціями 2004–2014”, над яким працює Дослідницька платформа PinchukArtCentre. Напередодні PinchukArtCentre оголосив про старт ініціативи підтримки сімей з дітьми під час блекаутів.
