Незважаючи на блокування Ормузької протоки для країн Перської затоки, іранські танкери продовжують активно курсувати цією важливою водною артерією. Завдяки цьому, Іран наразі отримує майже вдвічі більше доходів від продажу нафти щодня, ніж до початку атак США та Ізраїлю, як зазначає The Economist. Визначити точний обсяг експорту є складним завданням, оскільки більшість іранських танкерів працюють у тіні. За інформацією джерела видання, країна експортує приблизно 2,4–2,8 млн барелів нафти та нафтопродуктів щодня, з яких 1,5–1,8 млн барелів – це сирова нафта. Ці показники приблизно відповідають минулорічним, проте продажі здійснюються за значно вищими цінами. Більшість доходів наразі надходить до Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР), при цьому Китай відіграє ключову роль у підтримці фінансових потоків та зберіганні коштів. Автори статті зазначають, що “іранський нафтовий бізнес тримається на трьох стовпах: продавці, судноплавство та тіньові банки”. Формально експортом нафти займається Національна іранська нафтова компанія (NIOC), але насправді барелі розподіляються між урядовими фракціями, релігійними фондами та олігархами, які мають зв’язки з КВІР. Експертка Vortexa Емма Лі підкреслює, що саме ці групи контролюють більшу частину зростання експорту в останні місяці. Під час війни КВІР також посилив контроль над судноплавством у Перській затоці та Ормузьким протокою. На острові Харг, звідки зазвичай відправляється більшість сирої нафти, діють спеціальні процедури для швидкої евакуації: у разі нападу танкери можуть швидко відплисти без допомоги буксира. Судна повідомляють КВІР про деталі вантажу та маршруту через посередників, отримують код доступу, а під час проходження протоки їх супроводжують катери. Частина танкерів сплачує збори у кілька мільйонів доларів і використовує різні хитрощі, такі як підробка документів і даних GPS, а також перевантаження на інші судна біля Малайзії чи Сінгапуру, щоб приховати походження вантажу. Основним споживачем іранської нафти залишається Китай, який отримує понад 90% продукції. Частина покупців формально є незалежними невеликими заводами, але насправді вони пов’язані з державними нафтовими компаніями. Через війну ф’ючерсна ціна на іранський барель досягла 104 доларів, що на три чверті перевищує довоєнний рівень. Фінансові операції здійснюються через тіньові канали: кошти спочатку надходять на одноразові рахунки в Китаї або Гонконзі, відкриті на підставних компаній, а потім через кілька рівнів рахунків розподіляються по всьому світу. Частина грошей залишається в Китаї для оплати імпорту, а решта надходить у різні країни – Індію, Казахстан, Туреччину та інші. Мережа підставних рахунків і контрольованих компаній настільки щільна, що навіть центральний банк Ірану не завжди може відстежити фінансові потоки. Це дозволяє нафтовим магнатам легко привласнювати кошти, забезпечуючи при цьому безперервну роботу нафтового сектору. Якщо Іран не зазнає масштабних ударів по своїй енергетичній інфраструктурі, а відповідь на напади на інші країни Перської затоки залишатиметься ймовірною, його діяльність продовжуватиме функціонувати майже без обмежень. Раніше повідомлялося, що президент США Дональд Трамп фактично змушує опонентів шукати нові важелі впливу на Сполучені Штати. Його розпочата війна проти Ірану може врешті-решт зміцнити позиції Тегерана на міжнародній арені.
