Я щиро дякую благодійникам, які розуміють, що Київ – це не просто місто, а Столиця Незалежної Держави, яка веде криваву війну з окупантом. У цей час нам потрібно уважно розставляти маркери ідентичності та будувати міцний кордон пам’яті. Але тут – фонтан. Це схоже на перейменування вулиці Леніна на Абрикосову. Нейтральність не вирішує питання, адже в майбутньому можуть змінитися влади. Це створює сіру зону, а свідомість молодого покоління має формуватися в школі. Київ – це не просто тисячолітнє місто, а Столиця. Місце, де влада бачить фонтан, є центром Столиці, серцем України. Відповідальність тут величезна. Кожне таке місце має бути гармонійно вписане в загальну концепцію, а не затикане нейтральністю, що в сучасних умовах є безвідповідальністю та потуранням окупанту, який прагне сірої України. У мене, як і у багатьох, є свої думки щодо того, що має бути на місці Леніна. Я вже висловлював їх публічно. Один кінець бульвару Шевченка, де раніше був пам’ятник Щорсу, виходить на вулицю Петлюри, а інший – на Бессарабку та вулицю Скоропадського. В центрі бульвару є пам’ятник Грушевському. Це створює прекрасну артерію для меморіалізації Добу Незалежності України 1917–1920: пам’ятник Петлюрі, де був Щорс, та пам’ятник Скоропадському, де раніше стояв Ленін. Але це лише моя думка, і вона має бути однією з багатьох, які будуть представлені на публічному обговоренні та конкурсі. Як голова експертної групи з дерусифікації в Києві, я не розумію цього кроку, адже він не вписується в стратегію наречень у Києві, де ми, як я думав, були флагманами в Україні. Як киянин у 5-му поколінні, вважаю це рішення дивним: моє місто має величну історію. Як Голова Українського інституту національної пам’яті, вважаю це рішення небезпечним.
