Православна Церква України у суботу, 12 вересня, вшановує пам’ять святого священномученика Автонома, єпископа в Італії. Він жив у період переслідувань християн за правління імператора Діоклетіана та прийняв мученицьку смерть під час звершення богослужіння. “Апостроф” розповідає про життя священномученика Автонома, а також про народні прикмети, заборони й традиції, пов’язані з цією датою.
Святий Автоном народився та жив у III — на початку IV століття, коли Римська імперія жорстоко переслідувала християн. Будучи єпископом в Італії, він був змушений покинути рідні землі через гоніння та перебратися до Віфінії, що в Малій Азії. Там він оселився в Сореосах у будинку християнина Корнилія і почав активно нести Боже слово. До його парафії долучалося все більше людей, завдяки чому утворилася велика християнська громада.
Для новоствореної пастви Автоном освятив храм на честь Архистратига Михаїла. Спочатку він висвятив Корнилія на диякона, а згодом — на пресвітера, тоді як сам продовжував місію та проповідував Христа в інших регіонах. Коли імператор Діоклетіан розпочав нову хвилю репресій проти християн, надійшов наказ про арешт Автонома. Єпископ покинув Сореос і вирушив до Клавдіополя, що на чорноморському узбережжі. Згодом він повернувся для висвячення Корнилія на єпископа і знову вирушив у мандри з проповідями.
За церковними переказами, Автоном відвідав Лікаонію та Ісаврію, а після повернення продовжив місіонерську діяльність неподалік Лімни. Діяльність єпископа розлютила язичницьких жерців. Після того як новонавернені християни зруйнували одне з язичницьких капищ, їхні служителі вирішили помститися общині. Вони здійснили напад на храм Архистратига Михаїла саме в той момент, коли Автоном служив Божественну літургію. Святого схопили, піддали катуванням і вбили прямо на церковному вівтарі, де пролилася його кров. Тіло мученика з-під руїн змогла дістати диякониса Марія, яка поховала його за християнськими обрядами.
Згодом на могилі Автонома звели храм. За преданиями, через чимало років його мощі виявили нетлінними, після чого на честь священномученика збудували нову церкву. В історії церкви Автоном уособлює образ єпископа-місіонера, який не залишав проповіді навіть під страхом смерті. Його вшанування 12 вересня нагадує вірянам про стійкість, відданість ідеалам і готовність допомагати іншим у найнайскладніші часи.
У народному календарі цю дату називали Артамона-змійовика. Назва походить не від життєпису святого Автонома, а від спостережень наших предків за змінами в природі на початку осені. Вважалося, що в цей час змії залишають відкриті простори та шукають місця для зимівлі. З цієї причини в ліс ходили обережно, оминаючи високу травою, каміння та старі пні. За повір’ями, змій не слід було чіпати чи знищувати через їхню особливу роль у природі.
Також традиційно збирали горобину, ягоди якої сушили, загортали на зиму та додавали до напоїв завдяки їхнім корисним властивостям. Селяни активно готували господарство до холодів: прибирали на городах, збирали останні плоди, поповнювали запаси та наводили лад у сховищах.
12 вересня вважали сприятливим днем для гостинності. Господині пекли хліб із нового зерна, варили каші та запрошували до столу сусідів із родичами. Особливої популярності в окремих регіонах набували страви зі свіжого ячменю. Водночас для вірян цей день є завершенням святкування Різдва Пресвятої Богородиці, тому він передусім наповнений молитвою та подякою, а не побутовими забобонами.
Спостерігаючи за погодою, станом дерев і поведінкою тварин на початку осені, селяни намагалися передбачити майбутню погоду. Церква не забороняє займатися пранням, прибиранням, шиттям чи іншою буденною працею в день пам’яті святого Автонома. Проте в народі радили уникати сварок, лихослів’я, пліток і не бажати нікому зла, а також не відмовляти у допомозі нужденним. Через повір’я про змій застерігали від зайвих походів до лісу та знищення плазунів.
Цього дня корисно піти до церкви, помолитися святому Автоному про душевні сили й мужність, а також підтримати близьких чи поділитися їжею з тими, хто цього потребує. Для господарів це вдалий момент перевірити запаси, завершити садово-городні роботи й підготувати врожай до зими. Головна суть свята полягає в усвідомленні сили віри та стійкості перед життєвими випробуваннями.
Наприкінці “Апостроф” нагадує читачам про церковне свято 11 вересня, пов’язані з ним традиції та прикмети.