Важко зрозуміти, чому ми продовжуємо активні спроби відновити так званий “мирний процес імені Дональда Трампа”, який призупинився через бойові дії на Близькому Сході. Які наші сподівання? Чи є гарантія, що новий раунд переговорів зможе переконати США підтримати нас, як цього не вдалося раніше? І чи враховані ризики, що на нас знову чинитимуть тиск, щоб ми йшли на поступки? Нещодавно ми відбилися від найбільш системного тиску, який тривав з листопада 2025 по січень 2026 року. Нам дійсно потрібно якнайшвидше врегулювання, що відповідатиме нашим національним інтересам, але чому цього разу має вийти, і що змінилося на нашу користь? Зараз Україна відчуває більшу впевненість, ніж взимку 2025–26, завдяки прогресу в стратегічних ударах по економіці РФ та ударах на оперативну глибину. Проте цього недостатньо, щоб змусити РФ зменшити свої політичні вимоги. Кремль не отримує достатньо сигналів для переоцінки своїх вимог, вважаючи, що сила волі в цьому протистоянні на їхньому боці. Як наслідок, компромісу не існує. Тож для чого ці сигнали та зусилля, які можуть обернутися проти нас? Як кажуть, “Не буди лихо, поки спить тихо”.
