Епоха модерних імперій, що тривала з XVI до XX століть, характеризувалася циклом розширення та скорочення. Стабільність імперії, як це було у СРСР часів Брежнєва, досягається за умови наявності унікального набору факторів: світовий порядок, обмеження озброєнь, важливий експортний товар, відсутність конфліктів поколінь, відсутність серйозних геополітичних конкурентів. Зазвичай, імперії розширюються, наприклад, захоплення Московією Сибіру та Далекого Сходу, або скорочуються, втрачаючи колонії та перетворюючись на національні держави.
XX століття стало періодом зникнення імперій. Розпалися Османська та Австро-Угорська імперії, відбулася деколонізація Африки та Азії. Російська імперія, яка наразі є останньою великою імперією, пережила другий етап розпаду у 1991 році. Незважаючи на формальний статус федерації, вона продовжує існувати як імперія.
Розуміння невідворотності краху імперії, у поєднанні з образою за розпад СРСР, спричинило формування політики відновлення імперії. Тестування імперського відновлення відбулося у 2008 році у Грузії, після чого російське керівництво прийшло до висновку, що колишні імперські території визнаються світом як їх виключна зона інтересів.
Росія визнає, що неповноцінна імперія без України є неможливою. Без України, Росія була б лише периферійною варварською імперією. Тому відновлення імперії розглядається як необхідність. Ключова причина війни полягає у нестабільності останньої імперії, для якої відсутність розширення означає прямий шлях до остаточного зникнення.