У парламенті України існує 10 пріоритетних законопроєктів, ухвалення яких дозволить отримати зовнішнє фінансування. Президент Володимир Зеленський повідомив про це під час спілкування з журналістами, як передає “Укрінформ”. Він зазначив, що має список ключових законопроєктів, важливих для фінансування. На зустрічі з головою фракції та прем’єр-міністром у середу обговорювали ці законопроєкти. Кожен з них може принести Україні 360 млн, 380 млн, 400 млн або 440 млн гривень — суми вже розраховані. Зеленський підкреслив, що депутати всіх партій повинні усвідомлювати важливість цих законопроєктів для бюджету України. Він також зазначив, що за деякі з них потрібно проголосувати в найближчий місяць. Крім того, є ще 5 важливих законопроєктів, які можуть забезпечити додатковий мільярд для державного бюджету. Щодо податкових законопроєктів, їх потрібно розглядати спокійно. Президент висловив сподівання, що парламент продемонструє свою працездатність, як це було раніше. Зеленський також прокоментував, що народні депутати не завжди підтримують урядові ініціативи. Він наголосив, що законопроєкти від Євросоюзу або МВФ не можуть бути депутатськими. Усі питання, що стосуються кандидатства України та отримання траншів, є урядовими. Він підкреслив, що ухвалення цих законопроєктів є обов’язком для наповнення бюджету та змін в Україні. Якщо комусь не хочеться голосувати за це, то їм слід дати відповідь, як закрити дефіцит бюджету та забезпечити інший економічний і політичний захист для України, ніж Євросоюз. Зеленський також зазначив, що знає про деяких представників парламентських фракцій, які, виїжджаючи за кордон, спілкуються в європейських інституціях, намагаючись погіршити умови для України, що є деструктивним. Він вважає, що політична боротьба не повинна відбуватися в цей час, адже триває війна. Директор Українського парламентського інституту Ігор Когут в етері телеканалу “Апостроф” заявив, що присутність російської агентури в Європі та США створює реальну загрозу фальсифікацій під час можливих виборів в Україні. Україна вивчає досвід Молдови та Румунії, які стикалися з подібним тиском під час своїх виборчих кампаній.
