Чотири роки тому російські війська почали організований відступ з півночі України. Їхній “жест доброї волі” не був випадковим, а став наслідком кількох факторів, які свідчили про одне — ворог програв битву за Київ. По-перше, до середини березня 2022 року стало очевидно, що російським військам не вистачає сил для підтримки належного темпу наступу на всіх напрямках, тому їм довелося робити вибір. Ворог вирішив спробувати оточити українські сили на сході країни. Брак ресурсів змусив їх відступити з майже всієї Миколаївщини, що підтверджувало загальну проблему нестачі сил та необхідність пріоритизації в умовах відсутності мобілізаційних заходів РФ. По-друге, ситуація на півночі України (Житомирська, Київська, Чернігівська та Сумська області) була особливо складною для противника через нерівномірність сил на великих територіях та вразливість комунікацій. У спробах оточити основні населені пункти регіону ворог сам почувався невпевнено — питання, хто кого оточує, залишалося відкритим. На півночі України діяли сили слабших округів РФ — Східного та Центрального військового округів. Спроби утримати ці території в умовах нарощування українських сил несли ризики оточення та знищення російських військ, як це колись робили фінські сили в центрі та на півночі країни під час Зимової війни (1939-40). В результаті, 25 березня 2022 року росіяни оголосили про перегрупування, яке фактично стало відступом. Вони завершили його досить швидко та організовано — до 6 квітня 2022 року. Битва за Київ стала яскравим прикладом того, що досягнення результату не завжди вимагає повного розгрому ворога — іноді достатньо створити дилеми для противника. Звісно, ідеальним результатом міг би бути повний розгром та знищення сил Східного та Центрального військового округів, щоб вони не змогли вийти з українських територій для підсилення наступу на сході. Але для цього потрібні були інші сили, про що тоді не йшлося.
