Чим більше говорять про швидкий мир, тим більше стає очевидним, що завершення війни віддаляється. Для України ціна помилки залишається надто високою. Про те, чи не є серйозна дискусія про безпеку, тиск на Росію та сильні позиції Києва лише ілюзією переговорного процесу, «Апостроф» поспілкувався з Арсенієм Яценюком, головою Київського Безпекового Форуму та прем’єр-міністром України в 2014–2016 роках. — Арсенію Петровичу, чи вважаєте ви, що тристоронні переговори наближаються до завершення? — Я не відчуваю, що вони навіть почалися. Всі ці так звані перемовини — це класична спецоперація Путіна. Він навчився цьому в КДБ і фактично переніс цю практику на Сполучені Штати. Україна правильно використала ці переговори, щоб утримати американців у своїй орбіті. Але це не має нічого спільного з реальними переговорами. Путін затягує час, відтерміновує санкції, намагається створити розкол між Сполученими Штатами та Європейським Союзом, і йому це вдається. Хоча наприкінці минулого року Трамп запровадив санкції проти Роснефті та Лукойлу. Протягом тринадцяти місяців американська допомога Україні зменшилася всього на 99%. Це не завершення, адже не було реального старту переговорів, а лише спецоперація КДБ під керівництвом Путіна, яка триває далі. — Коли можуть початися справжні переговори, а не та ілюзія, яку ми спостерігаємо зараз? — На початку року я зазначив, що мир в Україні можливий лише тоді, коли США та Європейський Союз будуть жорстко на одній стороні. Коли Сполучені Штати разом з Європейським Союзом почнуть тиснути на Росію, а також на Китай, адже Росія не могла б продовжувати війну без підтримки Китаю. Я також підкреслював важливість ціни на нафту. Якщо ціна на нафту становитиме сорок доларів за барель Brent, це означатиме, що російський Urals з дисконтами буде близько двадцяти доларів. Тоді мир може наблизитися швидше. Але зараз ми бачимо, що світові ціни на нафту приносять Росії від ста до двохсот мільйонів доларів додаткових доходів щодня. Це означає, що за місяць Росія отримує від п’яти до семи мільярдів доларів доходів від продажу вуглеводнів, тоді як загальні витрати Росії на війну в Україні становлять близько десяти-одинадцяти мільярдів доларів на місяць. Отже, Росія має додаткові ресурси для ведення війни. — Чи можемо ми стверджувати, що Сполучені Штати потрапили в цю спецоперацію, про яку ви згадували, і зараз фактично пропонують Україні Мінськ-3? — Є багато теорій. Одна з них полягає в тому, що Трамп дійсно хотів досягти миру на Алясці. Наразі росіяни використовують цю Аляску як аргумент, стверджуючи, що «ми про все домовилися». Якщо ви послухаєте коментарі Путіна та Лаврова, ви почуєте про так званий дух Анкориджа, що натякає на таємні перемовини, які росіяни вважають успішними зі Сполученими Штатами. Росія не надає деталей, але посилається на виступ Путіна, в якому він чітко виклав умови, за яких Росія готова прийняти українську капітуляцію. Це стосується визнання територій, які Росія вважає своїми, та фактичної демілітаризації України. Наразі нічого не змінилося. Росія отримала додаткові ресурси і продовжуватиме демонструвати бажання вести переговори, але насправді продовжить витрачати гроші на війну, сподіваючись, що Україна зламається. Але цього не станеться. Чи можна стверджувати, що Сполучені Штати не усвідомлюють кремлівської гри і намагаються тиснути на Україну, не тиснучи на Росію? Це спостерігається вже протягом року. У нас є чіткий запобіжник — народ Сполучених Штатів. Якщо ви подивитеся на опитування, то побачите, що від 70 до 80% американців, незалежно від партійної приналежності, підтримують Україну, надання їй зброї та санкції проти Росії. Це означає, що жодна адміністрація не зможе ігнорувати Україну. Теоретично можуть бути домовленості з Росією, але це буде політичним провалом, особливо на проміжних виборах, які відбудуться через вісім місяців. — Повертаючись до нафти. Чи може ця гра тривати вічно? — Вічного нічого не буває, але ваша теза має місце. Росія, розпочавши війну в 2014 році і повномасштабне вторгнення в 2022 році, не змінила своїх максималістичних вимог. Вона не змінила жодного пункту. Вимоги залишаються такими ж: загарбання українських територій, визнання їх російськими, заборона вступу України в НАТО та ЄС. Це була брехня з боку Росії, коли вона стверджувала, що готова до членства України в ЄС. Росія не змінить свої цілі, поки не вичерпає ресурси для ведення війни. Наразі ж ресурси Росії не зменшилися, а навпаки, зросли. Війна між Ізраїлем, США та Іраном створила додаткові проблеми для України в отриманні зброї та виконанні контрактів, які Сполучені Штати взяли на себе за програмою PURL. Тепер американці не постачають зброю Україні, а продають її країнам НАТО. — Американські ЗМІ повідомляють про рішення Вашингтона перенаправити зброю, призначену для України, на Близький Схід. Чи може це бути інформаційною провокацією? Чи дійсно таке рішення можливе? — Ми скоро це побачимо. Президент США вже підтвердив, що відбувається перерозподіл зброї. Якщо ви ознайомитеся з інформацією не лише Washington Post, а й Wall Street Journal, стане зрозуміло, що для Сполучених Штатів пріоритетом є театр бойових дій, де розташовані їхні авіаносці та військовослужбовці. Наразі в цьому регіоні вже понад п’ятдесят тисяч американських військових. — Як ми можемо сподіватися на гарантії безпеки від партнера, який може змінювати свої пріоритети? — На жаль, пріоритети завжди змінюються. Ми живемо в світі, де керують власні інтереси. Щодо гарантій безпеки, ключовою гарантією для України є її збройні сили. Друге — це членство України в НАТО, незважаючи на складну ситуацію всередині альянсу. Американці стверджують, що НАТО не допомагає в Ірані, тому їм не потрібен альянс. Проте, якщо б НАТО вступило у війну проти Ірану, це б швидко закінчилося. Третя гарантія — міжнародні договори. Однак багато українців вважають, що Будапештський меморандум гарантує безпеку, хоча це не міжнародний договір, ратифікований країнами-гарантами. Це лише меморандум, без юридичних зобов’язань. Коли Росія захопила Крим, я почав скликати консультації на основі Будапештського меморандуму, але Росія відмовилася. Це показує, що гарантії безпеки ефективні лише тоді, коли вони ратифіковані парламентами і є міжнародно-правовими договорами. — Підсумовуючи, війна триватиме ще довго, і нам не слід очікувати угод найближчим часом. Ми повинні продовжувати співпрацювати з американцями, адже без них ми не виграємо цю війну. Це реальність. Нам важко вигравати, але без них ми не зможемо. І без європейців також.
